Йога у Луцьку. «СКИНУЛА» 20 КІЛОГРАМІВ І 20 РОКІВ Галина Світліковська «ВОЛИНЬ»

Лучанка Валентина Дмитрівна Буряк давно на пенсії, але у це важко повірити, дивлячись на струнку,підтягнуту, красиву жінку, набагато молодшу, аніж на фотографіях десятирічної давності…
Їй тоді ледь минуло п’ятдесят, але життя, здавалося, уже підходило до фінішу. Перенесла одна за одною дві складні операції, мучив хронічний остеохондроз, постійно боліла голова. Тридцять літ провела за швейною машиною, працювала на фабриці, потім шила вдома речі на продаж. За тканиною треба було їздити аж до Одеси, доводилося тягнути в руках важкі сумки. Здоров’я стало підводити.
Попит на її вироби був чималим, шила навіть ночами. А відтак — був достаток, матеріальне благополуччя. Тільки радості усе це не приносило. Згодом проблеми із хребтом зовсім прив’язали до ліжка. Мануальна терапія давала тимчасове полегшення, зробиш різкий рух — і знову зміщення у хребті, біль. Сиділа на уколах, таблетках. Ненавиділа себе, розтовстілу, незграбну, хвору, нещасливу.
Валентина Дмитрівна точно пам’ятає день, коли розпочався зовсім новий і абсолютно несподіваний поворот у її житті. Вона показує нам товстий зошит, на обкладинці якого дата — 3 листопада 1997 року. З дозволу власниці читаємо записи у її щоденнику, уривки з яких друкуємо.
3.ХІ. 97 р. Сьогодні я вперше зважилася піти на заняття, які проводить Тарас. Страшно, бо спортом ніколи не захоплювалася, навіть в дитинстві, в юності. А тепер, коли я ледь ходжу… Познайомила мене з Тарасом подруга. Він порадив завести зошит і щодня записувати, яке самопочуття, які вправи і скільки разів їх робила, яка вага, пульс і т. д.
12.ХІ. 97 р. Таке враження, що скоро покину, напевне, йога — це не для мене, бракує терпіння, нічого не виходить. Під вечір потягнуло на сон, не хотілося нікуди йти, але Машенька мене розбудила. Вирішили удвох з онучкою йти на заняття, «задобрила» її цукерками.
На наступній сторінці — інший почерк, очевидно, інструктора. Іронічний тон: «Ще два дні позаймаюсь і кину. Буду шити, шити. Пам’ятник собі замовлю у вигляді швейної машинки… Домашнє завдання: клізми очищувальні робити сім днів підряд зранку. З водою виконувати вправи. Порядок такий — вправи, молитва, сніданок».
15.ХІ. 97 р. Погано спала. О шостій ранку в двері подзвонив Тарас, прийшов зробити масаж. Після масажу почувала себе прекрасно. Простояла до обіду на базарі з мокрими ногами, дещо з пошитих речей вдалося продати. Хочеться полежати, а не робити вправи. Все розумію, а чиню по-старому. Болить все. І нічого не хочеться.
24.ХІІ. 97 р. Сьогодні вперше робила вправу «закрутка». У мене не виходить, а Маші все вдається. Старість — не радість. Сни сняться важкі, неначе голки з тіла витягувала. Напевне, це означає очищення. Насправді всі ці очищувальні процедури вже мене замучили, але фізично відчуваю, наскільки зашлакований організм людини мого віку.
Сторінки щоденника рябіють стовпчиками цифр, табличками, наче бухгалтерський звіт. Якісь розрахунки, заміри, назви комплексів і процедур. Щоденні записи, як пояснює Валентина Дмитрівна, допомагають контролювати себе, дисциплінують. Гортаємо сторінки далі.
3.ІІІ. 98 р. Сьогодні рівно чотири місяці з початку занять. Вага — 74 кілограми. Якщо згадати, що не так давно було 80 кг, то можна порадіти. Талія — 91 см, обхват стегон — 110 см. Почуваю себе не дуже. Поснідала шматочком курки, з’їла шматочок сала, випила дві склянки «мінералки». Після ранкових вправ боліла голова. Машенька доручила дописати: «Марія любить ходити на заняття з бабусею. І бабусю свою дуже любить». Мені від цих слів приємно до сліз. Можна сказати, що моя онучка й витягає мене з хвороб.
29.VІ. 98 р. Заняття № 218. Зробила очищувальні процедури, вправи. Треба сідати за роботу: кроїти, шити, багато назбиралося. Але хочеться підсумувати те, в чому сама переконалася.
Щоб бути в доброму тонусі, слід виконувати сім правил:
1). щоденно рухатись у два рази більше, ніж хочеться (інакше кажучи, удвічі менше, ніж можеш), при цьому треба хоч раз на день розігрітися до поту;
2). їсти удвічі менше, аніж хочеться;
3). якнайбільше бувати на свіжому повітрі;
4). спати й пити (воду, сік, чай) — скільки хочеться;
5). щоденно — купання, обтирання, самомасаж;
6). двічі на день по 5-10 хвилин — повний спокій, розслаблення;
7). не зупинятися, не лінуватися, змушувати себе займатися.
1.VІІ. 98 р. Знімали нашу групу оператори з телебачення. Я виступила першою. Усім сподобалося. Тіло було таким легким і слухняним. І це найголовніше! Почуваю себе чудово. Не хочеться навіть згадувати, що мені уже шостий десяток. Пам’ятаю, як на перших заняттях заздрила молодим, які легко робили «місток», бо сама не могла зігнутися. Але я все змогла!
24.ІХ. 98 р. Завтра їдемо виступати до Львова, нас запросили взяти участь в телепрограмі «Аудиторія». Костюм закінчила. Увечері — в баню! Настрій чудовий. Вага — 61 кг. Відчуваю, що у прекрасній формі.
Тарас попросив заповнити анкету про програму ДІR, яку він веде і яку я вже майже рік виконую. Ця програма відрізняється від багатьох інших тим, що заняття починаються з медитації, розтяжки, розслаблення, а це добре для людей похилого віку. Заняття сповнюють енергією і бадьорістю, роблять мене врівноваженою.
З того часу, як почала вести щоденник, Валентина Дмитрівна списала вже не один товстий зошит. На заняття з йоги до Тараса Цибуха, який допоміг їй вирватися з полону хвороб, зараз не ходить, але вправи продовжує робити самостійно. Каже, що вісім років праці над собою зробили її зовсім іншою людиною, тепер багато часу віддає читанню, самоосвіті, осмисленню життя. Жодної таблетки з початку занять не випила, у поліклініці жодного разу не була. Вага тримається майже незмінно — 60 кілограмів «з хвостиком», і дієт не потрібно. Переконана, що позбутися зайвої ваги і хвороб можна лише змінивши свідомість.
— Тепер я люблю життя. Зрозуміла: щастя не в грошах, не в тому, щоб набивати шлунок делікатесами, а у відчутті гармонії в душі, у вдосконаленні себе, у прагненні жити «без бруду»,- каже Валентина Дмитрівна, якій йога допомогла зберегти молодість і повернути здоров’я.Источник: http://www.volyn.com.ua/?rub=12&article=0&arch=575

 

Йога у Луцьку. «ЗАПИШІТЬ МЕНЕ… У ХАТХА-ЙОГИ» Василь Недільський «Місто вечірнє»

ІНСТРУКТОРИ ІЗ США І ТИБЕТУ ДИВУЮТЬСЯ ВМІННЮ ЛУЧАНИНА
Посидівши у позі лотоса, 74-річний дідусь ліг долілиць на підлогу, скрутився калачиком і перевернувся догори ногами. Стоїть на голові – нічичирк! А жінки, яким за тридцять п’ять, роблять «місток» нарівні зі студентками і блаженно усміхаються. У «вузлики» зв’язуються дворічні діти – дивляться такими небесними очима, ніби й не розуміють, що у мене вже крівля поїхала від побаченого на заняттях…
Тарас Мирославович двадцять років культивує унікальну гімнастику з елементами хатха-йоги, якою захоплюються у Луцьку тисячі людей – від дошкільнят до пенсіонерів. Він – найавторитетніший фахівець у цій справі. Досить активно співпрацює з Волинською федерацією аеробіки і фітнесу під керівництвом Віри Кренделєвої. У співавторстві з нею та з рідним братом Максимом (він пропагує йогу у Львові) видав методичні рекомендації з фітнес-йоги для дошкільнят та оздоровчої гімнастики з елементами хатха-йоги для дорослих.
Про вихованців школи йоги Тараса Цибуха уже ходять легенди, хоч вони не сплять на цвяхах, не ходять босоніж по битому склу, не ковтають вогонь тощо, проте позбуваються багатьох недуг, навчаються цінувати життя, помічати все прекрасне в ньому. Стрункі, підтягнуті жінки пенсійного віку навперебій хвалилися про те, що скинули по 20-30 кілограмів і по 15-20 років. Ніхто з них не п’є таблеток, не звертається по допомогу до лікарів.
–Хатха-йога – це найдревніша система, яка увібрала досвід мільйонів людей в усьому світі, – розповідає Тарас Мирославович. – Вона є першим ступенем йоги. Приводить тіло у тонус, використовуючи приховані резерви організму. Ця система поєднує комплекс вправ, які здатні виконувати люди у будь-якому віці. Хатха-йога, наприклад, поліпшує гнучкість спини та суглобів, розслаблює та зміцнює м’язи, сприяє схудненню та омолодженню, розвиває впевненість у собі, дарує внутрішній спокій, виправляє поставу тощо.
Пан Тарас підбирає вправи для своїх учнів, пізнаючи йогу на практиці. Він родом із Коломиї Івано-Франківської області. Каже, що почав займатися йогою не просто так, з цікавості, а через те, що відчув необхідність «вийти на вищий рівень самого себе». У 80-ті роки минулого століття мав чудового вчителя Василя Васильовича Козака – на той час уже із двадцятирічним досвідом йоги. Разом із ним виконував фізичні вправи по 12-18 годин на день. Незалежно від умов погоди відточував свою майстерність у Карпатах.
–Одного разу на Чорногорі ми прожили сорок два дні, – ділиться своїми спогадами співрозмовник. – Ніхто, окрім п’ятьох пастухів, не знав, куди ми подалися. Вони давали нам сир, бринзу, молоко і сироватку. Ці продукти чудово втамовували спрагу і голод, додавали сили. Хліба не було. Пастухи розповідали, що за останні 25 років ми стали другими, хто вибрався так далеко від карпатських поселень.
Пан Тарас пізнавав тонкощі та секрети майстерності йоги і в Алтаї, Татрах, горах Криму. Проводив там майстер-класи на виїзних семінарах для вітчизняних і зарубіжних фахівців. Інструктори зі США й Тибету дивувалися вмінню лучанина: «Ми ніде не бачили таких виступів». Уявіть собі: в Алтаї він піднімався на вершину, довкола якої в радіусі восьмисот кілометрів не було жодного поселення чи людини!
Гори для Тараса Мирославовича не самоціль. Там свіже повітря, чиста вода, недоторкана природа. Тож лучанин акумулює у собі найчистішу енергію і передає її усім, з ким працює. До речі, йоги вважають, що по-справжньому щасливою людина буває лише тоді, коли вона робить щасливими інших.
–Гори – чудове місце для усамітнення, – додає співрозмовник. – Головне – там немає людей з їхніми щоденними проблемами. Деколи у горах ми з колегами спеціально домовляємось про те, щоб ніхто ні з ким не розмовляв. Кожен знає, що йому потрібно робити. Мовчки розпалюємо вогнище, готуємо їсти…
Тарас Мирославович також об’їздив усю Волинську область на велосипеді. Їзду на двоколісному транспортному засобі називає одним із видів динамічної медитації, адже виконуються її головні умови: велосипедист у дорозі не розмовляє, почувається комфортно і, крім того, отримує чудові враження – бачить довкола стільки нового і цікавого.
Подорожує пан Тарас із фотоапаратом. Він уже зібрав не одну тисячу знімків. У залі, де проводить заняття, влаштував виставку своїх робіт. Вони також мають особливу ауру.

Источник: http://mistovechirne.in.ua/podii-i-faktu/1375-l—-r

Йога у Луцьку. “ЗАЙМАЮЧИСЬ ЙОГОЮ, ДІТИ В УСЬОМУ СТАЮТЬ КРАЩИМИ” Наталка Шепіль «Сім»я і дім»

Як дитина виконує вправу — так вона й у школі вчиться
Дорогою до дитсадка №17 все уявляла картину: інструктор зав’язує у „вузлики” одну-дві дитини, а решта в очікуванні своєї черги бешкетують. Яка ж бо дитина у віці від чотирьох до семи, коли енергія жадає виходу, здатна залишатися на місці тридцять, а то й сорок хвилин?
Побачене перевернуло уявлення про йогу і дітей, чи то пак про дітей, які займаються хатха-йогою.
Нечувану дитячу зосередженість і працьовитість, беззаперечний послух спокійному голосу інструктора Світлани Іванюжиної — ось що я побачила, переступивши поріг просторої, гарно провітреної зали, де лунала спокійна музика й проходило тренування. «Коник», «змійка», «рибка», «лук» — називає пані Світлана асани хатха-йоги, які, певна річ, асоціюються в дітей і з рибкою, і з коником, і з луком. Малеча (а таки були на занятті „пшонинки”, яким заледве минуло чотири роки) синхронно, мов бувала в бувальцях команда, виконує цікаві асоціативні вправи.
— Загалом хатха-йога уже з першого заняття дає уявлення про дитину, — каже пані Світлана. — Виконує дитина вправу абияк? Отже, так само навчається й решти предметів. Чотирнадцять дітей на занятті — оптимальний варіант. У групі, де їх більш як двадцять, годі провести якісне заняття, всім приділити увагу, збагнути, кому і які вправи робити не бажано.
Для Тараса Цибуха, який одинадцять років тому прийшов в управління освіти із пропозицією займатися йогою з дітьми, кількість дітей у групі — принциповий момент. Так само, як і те, що підбирати вправи треба неодмінно індивідуально: „Починаючи із вересня інструктор протягом місяця терпляче показує дітям кожну вправу, — оповідає Тарас. – Тоді й з’ясовує, наскільки, скажімо, гнучка дитина, щоб виконати ту або іншу позицію, чи не протипоказана вона їй. Буває, що повторити досягнення більшості деякі діти зможуть тільки наприкінці навчального року”.

«Щоб стати дитячими інструкторами, мої учні два місяці працювали в дитсадках …безплатно”
Ще одне переконання Тараса Цибуха полягає в тому, що не кожен вчитель фізичного виховання може викладати у дітей йогу. Скажімо, із десяти осіб, які свого часу прийшли на Тарасові заняття, тільки троє отримали право викладати: сестри Юля й Марта Волощуки та згадувана вже Світлана Іванюжина. Віддавши чотири роки заняттям йогою, дівчата, коли постало питання про роботу в дитсадках, два місяці працювали там безплатно. Перевіряв готовність до роботи своїх підопічних Тарас Цибух у доволі оригінальний спосіб: просив їх підготувати показове заняття. Це означало, що під час виступу інструктор вмикав музику і залишав приміщення, повне вихователів, батьків – гостей, одне слово. Без жодної підказки діти мали виконати низку вправ. Коли все проходило безпомильно – присутні не приховували щирого захоплення. Не відаючи, що тим самим уже ставлять інструкторові „відмінно”.
„Окрім гарної підготовки, — пригадує Тарас, — головним показником, зможуть майбутні інструктори залишатися з дітьми чи ні, було те, наскільки зуміють вони заволодіти дитячою увагою. Адже малеча надзвичайно чутлива до твого настрою. Ти напередодні переїв і прийшов млявий? Діти миттю вловлять це, і заволодіти їхньою увагою стане неможливо. Якщо я без попередження з’являвся на чиєсь заняття й бачив бодай одну дитину, яка ловить гав, то розумів: тут і не пахне інструктором.
Та найбільш чутливо реагують діти на те, чи люблять їх… По-справжньому”.

Чим би потім ці діти не займалися — вони будуть у всьому кращими
Хатха-йога – це так зване поєднання протилежностей. Енергій сонця та місяця, добра і зла, плюса та мінуса. Усі вправи, оповідає Тарас Цибух, і засновані на тому, аби наближатися до болю через приємні відчуття. Зробили вправу „мінус” – отже, скоро має бути „плюс”. І дитина на підсвідомому рівні розуміє, що після того, як вона сіла в позу лотоса і потім ще й піднялася на „берізку”, буде відпочинок, розслаблення. Дитина вчиться врівноважувати ці моменти, що у майбутньому, вже дорослому житті ой як знадобиться. Результатом одного тренування теж має бути „нуль” – тільки-но вправ на подолання більше, ніж на розслаблення (тобто мінусів більше, ніж плюсів) – діти миттю це відчувають і перестають слухати.
Використовувати нові вправи й змінювати їхню послідовність – один із методів підтримання інтересу дитини до продовження заняття.
У вже згадуваних садочках створено базові групи. Під час занять діти знайомляться з окремими елементами хатха-йоги, відтак просто підтримують свій фізичний рівень. Спеціалізовані ж групи діють як гурткові (для охочих) і передбачають інші навантаження.
Уже виросло покоління дітей, які починали займатися хатха-йогою з дитячого садка. Тарас Цибух зізнається, що, спостерігаючи за їхніми досягненнями протягом цього часу, дійшов втішного висновку: „Чим би потім ці діти не займалися – вони в усьому будуть кращими. Усе просто: йога дає унікальну можливість водночас розвивати інтелект, пам’ять (постійна зміна послідовності вправ), координацію рухів. Тобто, отримавши навички управління своїм тілом та процесами, що в ньому відбуваються, дитина буде готовою до будь-яких життєвих „вибриків”. Вона володітиме унікальним інструментом, яке зробить її життя цікавим та насиченим”.

Наталка ШЕПЕЛЬ

Источник: http://simya.com.ua/articles/79/3628/

Йога у Луцьку. НАТАЛІЇ ПРОРОКУВАЛИ ІНВАЛІДНІСТЬ Галина Світліковська «ВОЛИНЬ»

Дивлячись на Наталію, важко повірити, що вона вже мама «зі стажем», що їй довелось чимало настраждатися й пережити. Молода, гарна, дуже мобільна, з тих, хто всюди встигає.

-Ось вареники доліплю, поприбираю, буду бігти в садочок за Лізою — забіжу до вас у редакцію,— так відгукнулася Наталія на пропозицію зустрітись.
«Забіжу» — зовсім не образний вислів, так воно і є. Зараз Наталія майже не користується громадським транспортом. На роботу в школу-інтернат, де працює вихователем, добирається пішки. Два кілометри «з хвостиком» — не віддаль, але це для здорової людини. А для того, хто не так давно з трудом міг перейти через кімнату?
— Мені здається, що тепер я витриваліша, гнучкіша, рухливіша, аніж була в дитинстві і юності. Скільки себе пам’ятаю, боліла спина. Ставили діагноз — «поперековий лардоз», казали, що хвороба не лікується, мовляв, тепер у всіх якісь проблеми з хребтом. Як дуже вже притискало, кололи відомий всім деклофенак, призначали таблетки. З часом приступи стали частішими, біль переходив у ногу. «Списували» все на запалення сідничного нерва. Ми діставали дуже дорогі ліки, але поліпшення не було,— згадує Наталія, яка на той час уже вийшла заміж, народила дитину.
Розчарувавшись в офіційній медицині, поїхала на прийом до діда-цілителя. Незрячий старий чоловік, провівши рукою по Наталиному хребті, сказав, що безсилий допомогти, мовляв, вправити неможливо. Виходило: іншого шляху нема, як змиритися, навчитися жити з болем.
Молодість брала своє. Їхня сім’я поповнилась ще раз. Заколисуючи на руках новонароджену донечку, Наталія боялася впустити її, так боліла спина. Німіли руки, стало віднімати ногу. Довелося знов пробувати знайти порятунок у лікарів. Цього разу потрапила до невропатолога-професіонала, який відразу сказав, що причина всіх бід — кила між четвертим і п’ятим диском хребта. Обстеження в обласній клінічній лікарні з допомогою найсучаснішого обладнання підтвердило діагноз. Наталія досі зберігає знімки, усі результати обстеження, де чорним по білому значиться: кила 18 міліметрів.
Її відразу скерували до нейрохірурга, присуд був однозначний — операція. Іншого виходу лікарі не бачили, майбутнє малювали тільки в інвалідному візку. Зважитися лягти на операційний стіл було важко, але й терпіти біль бракувало сил.
У родині всі шкодували, переживали, журились, а от реальну пораду дала мамі мала Саша, яка в дитсадку ходила на заняття з йоги.
— Старша донечка часто хворіла, гастроентеролог навіть казала, щоб не віддавати її шестирічною в перший клас. Виявили в дитини дискінезію жовчновивідних шляхів, інші якісь проблеми. А в дитсадку якраз організували заняття з йоги. Саша походила рік — і перестала хворіти, з обліку в гастроентеролога її зняли, навіть застуди чи грип до неї не чіплялися. Вела заняття з йоги молода дівчина — Марта Волощук, ви про неї писали. То ж коли мала Саша розповіла їй про мою біду, то Марта погодилась поділитись досвідом,— з вдячністю розповідала Наталія про свою теперішню наставницю з йоги.
На перших порах підкупило те, що історія хвороби Марти Волощук, хребет якої колись буквально «сипався» (було аж дев’ять гриж), завершилася щасливо. Дівчина, яка не могла ходити до школи, мала інвалідність, завдяки йозі забула про хворобу. Познайомилася Наталія і з Тарасом Цибухом, відомим у Луцьку масажистом, інструктором з йоги, який поставив на ноги Марту. Він порадив не втрачати надії, а братися за себе всерйоз.
Перший запис у Наталиному щоденнику, а їх ведуть всі, хто ходить на заняття з йоги, зроблено шостого листопада 2006 року. Було важко зігнутися, не те що робити якісь вправи. Строге обмеження в харчуванні (тільки рослинна їжа), очищувальні процедури, самодисципліна, ретельне відстеження усіх змін у самопочутті — усе це для Наталії стало правилом. Помаленьку стали виходити й нескладні вправи. Але приблизно через півтора місяця дало про себе знати загострення хвороби.
— Біль у нозі став нестерпним. Іноді серед ночі качалася в муках по підлозі, затискаючи рот, щоб не кричати. Не хотілося жити. Марта тоді приходила щодня, робила масажі, казала, що згодом я зможу так, як вона, кататися на лижах, їздити на велосипеді. І я вірила,— каже Наталія.
Тоді в її щоденнику з’явилися такі рядки: «Не думати, що болить! Хочу бути здоровою! Буду кожен день займатися. Очищення організму, натирання, здорова їжа, комплекс вправ, а ще треба працювати над собою, щоб позбутися поганих рис характеру, поганих думок. Навіть про неприємних тобі людей не можна говорити нічого злого. Здоров’я і від цього залежить».
Записи рясніють цифрами, назвами комплексів йоги, які вперто розучувала, виділяючи по годині вранці та ввечері. Потім хтось з родичів порадив придбати ще й «дошку Євмінова», вправи на якій лікують хребет. Інструктор Мирослав Прохорович, ознайомившись з Наталиним «медичним архівом», навіть засумнівався, чи зможе хвора з 18-міліметровою грижею займатися на профілакторі. Але на той час, як каже Наталія, вона вже була здатна робити вправи завдяки заняттям йогою.
— Зараз мій хребет захищений м’язевим корсетом, хвороба майже не турбує. Тепер я не стогну, коли мию підлогу, перу, пораюсь в хаті, ходжу на роботу. Хтозна, чи після операції було б так само. А над собою продовжую працювати, бо за два роки занять переконалася, що відновити здоров’я можна,— підтверджує Наталія Гончарук свої слова вправою з йоги, зрештою, підтверджує їх своїм теперішнім активним, повноцінним життям.

Источник: http://www.volyn.com.ua/?rub=12&article=0&arch=873

Йога у Луцьку. Пам’ятні місця — Диво Святої гори «Економ Фреш»

Неподалік Володимира-Волинського, на високому пагорбі, який з давніх-давен називають Святою горою, розташувався найдавніший в Україні Зимненський Свято-Успенський Святогірський жіночий монастир. У цьому році він відзначатиме – подумати тільки! – 1010-у річницю свого заснування. Святе місце приймає десятки тисяч прочан не тільки з нашої країни, а й з-за кордону.

Стародавні перекази свідчать, що у 1001-му році князь Володимир Великий збудував на березі ріки Луги два храми – Успенський і Троїцький – і зимовий терем, від якого і пішла назва села Зимне. І запросив до обителі ченців, які переховувалися в печерах під Святою горою. До речі, вони нагадують Києво-Печерські печери. На їх стінах збереглися написи, які вказують на місця давніх поховань.

Тут побував преподобний Нестор Літописець, який прийняв постриг єпископа Стефана і був його духовним учнем. З тих прадавніх часів залишився під монастирем таємний роздвоєний коридор із келіями, який веде до підземної церкви преподобного Варлаама – першого iгумена Києво-Печерського монастиря. У 1073-му році, йдучи з Константинополя до Києва, він зупинився у Зимному на відпочинок. Біля підніжжя гори Варлаам викопав криницю, яку сам же й освятив. Відтоді свята вода допомагає тим, хто приходить сюди з вірою.

Паломники кажуть, що тут йде справжня благодать від образу Пресвятої Богородиці. Константинопольський патріарх Микола II благословляв цією іконою Володимира Святославича на шлюб із грецькою царівною Анною. Безцінну родинну реліквію князь подарував монастирю у 1006-му році. Люди щиро вірять, що вона несе мир і лад у родини, допомагає жінкам при безплідності, може зцілити від онкологічних захворювань і хвороб очей.

У славу Божої Матері князь Чарторийського збудував у ХV столітті на місці дерев’яної церкви святого князя Володимира великий кам’яний Свято-Успенський храм. У цей же час над брамою постала дзвіниця, кріпосні стіни укріпилися могутніми вежами. Оборонні споруди були необхідні для захисту від численних татарських набігів. Архітектурний ансамбль обителі набув величності та монументальності, як один з найбільших церковних і фортифікаційних комплексів того часу.

Чудотворність образу проявилася у 1724-му році. Тоді Зимно купив фанатичний католик, волинський староста Михайло Чацький, який захотів перетворити збудований за православними архітектурними канонами Успенський собор на костел. Він розорив усипальницю монастиря, познімав дорогоцінності із померлих. Глумлячись над іконою, Чацький вигукнув: «Чому ж ти, православна святине, свій монастир захистити не змогла?». І в ту ж мить староста осліп, а через три роки помер. Втрачали зір перед смертю і всі його потомки чоловічого роду.

Численним туристам сестри-екскурсоводи розповідають ще про одну незвичайну подію. Під час Першої світової війни біля монастиря проходила лінія фронту. Храмові будівлі стрясали потужні артилерійські залпи, а декілька снарядів навіть влучили у стіни Успенського собору. Проте жоден не вибухнув. Цей факт черниці називають дивом, який відносять до заслуг небесної покровительки монастиря – Пресвятої Богородиці.

У монастирі можна оглянути Успенський собор (1495–1550), оборонні мури з баштами (XV-XVI ст.), Троїцьку церкву (1567 р.), Трапезну (XV-XVI ст.), надбрамну дзвіницю (1898 р.). На лiвому березi ріки зберігся двометровий чотирикутний кам’яний хрест, який князь Данило Галицький поставив у 1213-му році на могилi свого дружинника Клима Христинича. Про це є згадка у Галицько-Волинському літописі. Нині до хреста їдуть військові. Кажуть, хто доторкнеться до нього, матиме «камінне» здоров’я.

Зимненський монастир підпорядковується безпосередньо митрополиту Київському і всієї України Володимирові. Він часто буває на Святій Горі і очолює богослужіння в обителі. Монастир тричі відвідував екс-президент України Леонід Кучма. Одного разу він ночував навіть у келії. Відтоді в народі її називають «президентською».

Ця обитель є могутньою твердинею православ’я на західних рубежах нашої Вітчизни, взірцем високого подвижницького життя…

Источник: http://westua.net/blog.php?rid=1436